Всім привіт!
В нас вихідні, а отже нова серія «катрусиного кінозалу».
В комментах на попередній пост про кіно мені написав один мій френд, що передивився багато фільмів, та всі в основному про кунг-фу.
Тому сьогодні в нас призер Берлінського фестивалю 1999 року від Чжана Імоу — «Дорога додому». І він не про кунг-фу.
Назва адаптовна для західного прокату, в оригіналі він називається «Моя мати й тато».
Тут взагалі немає кунг-фу, фільм цензурований (що зрозуміло) — там є тільки віддалений натяк про репресії під час «культурної революції» в Китаї, але… дуже непогано, хоча основний мотив фільму ліричний.
Це класика китайського кінематографу періоду ліберальної модернізації, хоча взагалі китайське континентальне кіно я не дуже люблю. Але був в ньому доволі ліберальний період, і офіційно продержавний кінорежиссер Чжан Імоу зняв (чомусь йому дозволили зняти) відносно правдивий фільм. Ну, в чомусь правдивий.
Але основне тут — кохання, та сімейні стосунки. Сюжет не буду переповідати детально, тут — перше кохання сільського вчителя, та дівчинки, що навіть не вміє писати та читати.
Чжан Імоу сам колись був сільським вчителем. Вийшло в нього чудово та лірично.
До того ж цей фільм — дебют надпопулярної пізніше актриси Чжан Цзыи.
Цей фільм створений на зламі епох у Китаї, коли китайське кіно почало ставати інструментом позитивної пропаганди КПК на Заході.
Це один з останніх фільмів Имов в такому ключі. Вже в нульових поступово подібні фільми практично зникнуть в Китаї — почнеться закручування гайок. А Чжан Имоу стане апологетом державницької політики Китаю, на зразок Сірожи міхалкова. Та це не відміняє того, що цей режиссер є видатним кінематографістом.
Фільм рекомедую для сімейного перегляду — вім дуже камерний та атмосферний з чудовою музикою та операторською роботою.
Я впевнений, що хтось з вас в цьому фільмі побачить і своїх батьків.
Гарних вихідних, та нехай згинуть всі наші вороги!
Виталий Рождаев
Leave a Reply