Наприкінці червня в американському науково-дослідницькому Інституті досліджень зовнішньої політики у Філадельфії було представлено спеціальну доповідь «Еволюція політично-військових цілей у війні в Україні після 100 днів».
Її автор Філіп Василевскі пропрацював 31 рік в Оперативному директораті ЦРУ, воював у складі корпусу морської піхоти в Афганістані та Іраку, а потім отримав ступінь магістра Гарвардського центру російських досліджень імені Девіса, ступінь магістра досліджень національної безпеки Військового коледжу армії США.
Російська служба (автор – Євген Комаров) підготувала детальний виклад цієї презентації, з якою можна ознайомитися тут. Нижче – дещо скорочена версія статті.
Більше з оцінками американських експертів щодо ходу війни в Україні ви можете ознайомитися на сторінках вебсайту Української служби Голосу Америки, зокрема, з оцінками Інституту дослідження війни та Міністерства оборони Великої Британії, думками колишнього головнокомандувача союзними силами США та НАТО Веслі Кларка та Філіп Брідлава, генерала армії США у відставці, командира об’єднаних збройних сил НАТО в Європі 2013—2016 років, аналізом американської розвідки та багатьма іншими.
Три складові частини армії РФ та їхні вразливості
«Битва, що триває на Донбасі, може забезпечити Росії деякі тактичні успіхи і пропагандистську перемогу, але, швидше за все, не стратегічну», — констатує Філіп Василевскі.
І перша причина – стан армії-агресора, яка сформована із трьох різних частин: «Перша — це еліта: десантники, морська піхота, спецназ та приватні військові компанії. Ці повністю добровольчі формування, укомплектовані найефективнішими бійцями, які досі демонструють готовність просуватися вперед. Але ж вони зазнали і найважчих втрат, — каже експерт. — Оскільки всі російські елітні сили вже задіяні в боях, а на їх підготовку йдуть роки, можливість швидкого відновлення їх чисельності та боєздатності зводиться до нуля».
«Друга частина – це регулярна російська армія, що складається з контрактників і призовників (хоча влада заперечує останнє), — продовжує Василевскі. – Її проблеми – низький моральний дух, недоліки командування на полі бою на всіх рівнях та логістика».
Хоча є приємні для Кремля винятки: «Артилерійські частини демонструють високий професійний рівень та є найефективнішим родом військ проти українських підрозділів. Однак ефективність інших – (наприклад, танків та піхоти) у кращому випадку – нерівномірна. Багато частин було об’єднано у порядку польової доцільності через великі втрати. Їхня перевага перед українською армією на Донбасі не в якості, а лише в кількості».
«Третій компонент російської армії складається з «допоміжних сил», які хоч і використовують російську зброю, форму та спорядження, не пов’язані безпосередньо з російськими офіційними військовими структурами. До них входять ополченці ДНР і ЛНР та загони чеченців, вірні Рамзану Кадирову».
Оцінка боєздатності цих частин у доповіді вбивча: «Солдати самопроголошених республік — по суті справи, гарматне м’ясо, яке максимально використовується в Донбасі для мінімізації втрат регулярної армії. Їх часто примушують до служби, вони проходять мінімальну (якщо взагалі проходять) підготовку, і іноді озброєні гвинтівками із поздовжньо-ковзним затвором часів Другої світової війни. Немотивовані та погано забезпечені, вони мають дуже сумнівні наступальні можливості».
Втім, вважає експерт, вони можуть стати в нагоді, якщо їм доведеться захищати свої будинки, якщо українські частини увійдуть на територію так званих ДНР і ЛНР.
«Чеченці, незважаючи на їхню жахливу репутацію — або, можливо, через неї — схоже, більше використовуються в тилу: як блокуючі сили для запобігання відступу [загороджувальні загони] — аналогічна місія була у підрозділів НКВС під час Другої світової війни», — пише експерт.
«Коли розпочався наступ, деякі передбачали, що Росія зможе швидко і глибоко прорвати українські позиції бронетанковими частинами, що відповідало б позбавленій уяви російській тактиці», — вважає Василевскі.
Однак цього не сталося. Російські танки дуже погано показали себе під час першої фази війни у лютому — березні: абсолютно вразливі для Джавелінів, незважаючи на швидкі приварені над вежами козирки з труб і грат (ракета Javeline зазвичай б’є танк зверху, призводячи до детонації боєприпасів та відриву вежі), вони також продемонстрували погану прохідність. Екіпажі часто кидали їх у цілком справному стані. Схоже, вважають інші експерти, час танків як вирішальної сили на полі бою взагалі історично добіг кінця, тепер вони стають не потрібними.
«На Донбасі театр бойових дій перетинають річки Сіверський Донець та Оскол, які виявились складною перешкодою для росіян при наведенні переправ під обстрілом. Крім цих річок, природні перешкоди для просування створюють численні озера та водосховища», — пише експерт.
Через все це Росія відмовилася від танкових атак і віддала перевагу більш безпечним для себе обстрілам позицій ЗСУ з далекобійних гаубиць і РСЗВ, з обмеженими піхотними і моторизованими атаками своїх виснажених і різнорідних частин.
Чому ж Донецьк і Луганськ є помилковою метою для Путіна?
Та хоча б тому, говорить експерт, що окупація цих територій «не перешкоджає надходженню західної зброї та боєприпасів в Україну, збільшенню чисельності та бойових можливостей української армії». Відповідно, це не буде і стратегічною перемогою для Росії. Російські військові витрачають сьогодні тисячі життів, поступово, майже в стилі Першої світової війни, наступаючи на територію, яка не має реальної стратегічної цінності, — резюмує експерт.
«У минулому в СРСР було достатньо сил, щоб зробити таку стратегію ефективною. Проте сьогодні в Росії більше немає механізмів для набору, навчання, оснащення офіцерського складу та розгортання значної кількості нових військових формувань».
З урахуванням даних британської розвідки, зараз експерт називає можливу кількість втрат російської армії як мінімум у 15 тисяч убитими, а загальні втрати, включно з пораненими, полоненими та дезертирами — приблизно 50 тисяч осіб (на кінець червня – ред.).
Leave a Reply