Замість зустрічей з дипломатами, Зеленський в Грузії бухав зі «Сватами» та був посланий далеко від перемовин

Одне з останніх ганьбищ (зараз уже не останнє, бо в нього ж ні дня без зашкварів) відбулося в Грузії. До речі, цікаво якось так вийшло: зеленський «бореться» з олігархами, а якраз на олігархічних каналах йому вправно підтирають дупцю, применшують або й приховують промахи, роздувають уявні успіхи… Так і з грузинським вояжем сталося. На олігархічних каналах усього цього трешу вам не покажуть. За одну коротку поїздку ціла торба ганьби.

Спершу воно навіть їхати не збиралося, тут, в Україні графік розплановували. Потім, як нам здавалося, після жорсткого окрику з ЄС, що неприїзд автоматично викреслює нас із процесу євроінтеграції, зірвалося й помчало. Виявилося, що мотиви були дещо інші. В Грузії завершують зйомки якоїсь частини його русо-бидло-серіалу «Свати» й на ці дні запланували там же сабантуй знімальної групи. Чи вдалося Зеленському побухати в своєму рідному середовищі, чи ні, я не відслідковував, ще колись пошукаю. Але те, що він планував саме цю подію, як головну причину приїзду взнали інші учасники, бо з ОПИ давили на організаторів, аби більше вільного часу для Бубочки зарезервувати. Тож першу ганьбу мали ще до приїзду.

Другу вже організували мудрагелі з канцелярії Єрмака самостійно. Мендель з Опи вийшла, а її дух і досі там. Після протокольного візиту на адміністративну межу з окупованою Абхазією з Опи вилізло повідомлення, що Бубочка відвідав лінію кордону з Абхазією. А це ж пряма зневага територіальної цілісності Грузії та неприховане визнання першою задницею країни сепаратистсько-окупаційного утворення на захопленій частині Грузії. Це не могло залишитися непоміченим. Посольство Грузії в Україні, як і будь-яке інше дуже уважно відстежує офіційні повідомлення про візити до їхньої країни. Це частина дипломатичної роботи. Тому скандал вибухнув жорстко й миттєво. Потім статтю переназвали. Але видно, як тупо й механічно міняли слова, бо спробуйте пояснити цю лінгвістичну конструкцію: «Президент ознайомився з безпековою ситуацією на ЛІНІЇ ОКУПАЦІЇ з Абхазією». Просто кордон замінили на якусь «лінію окупації», яка позбавлена змісту, а нормально це називається (як і в нас із Кримом — адміністративна межа). У російському тексті та границя провисіла значно довше.

Далі було засідання Батумського саміту Асоційованого тріо Грузії, Молдови й України. Захід чисто протокольний. Там уже вляпатися ніби й неможливо. Але воно таки відірвалося від написаного тексту й почало щось блеяти про свої інфантильні образи та дрібні шантажі. Зокрема, заявило, що нафіг нам те Східне партнерство, якщо воно нічого видимого й цінного для цих зелених вилупків не несе. Згадався мені прихід людей Януковича в Кабмін. Отакий новий міністр із розпальцовкою приходить у своє міністерство. Для нього збирають засідання всього керівництва (там зами, керівники департаментів, управлінь тощо). Усі щось доповідають, вводять у курс справи. А той трохи поскучавши, перебиває й запитує: «Вы чё мне тут околесицу гоните? Вы мне чётко и прямо расскажите, где здесь бабло течёт!»

На саміті всі учасники мали висловити наполегливі побажання прискорити процес інтеграції до ЄС. Це й відображено в підсумковій декларації. Сам саміт задумувався, як протиставлення німецько-французькій ідеї обмежитися інтеграцією до ЄС балканських країн (з яких частина навіть не дуже туди й поспішають), а інші етапи розширення відкласти на далеке колись. Цей процес був частково спровокований абсолютно неадекватною поведінкою нинішнього українського керівництва, раніше наші три країни ніколи так відверто не посилали. Але добиватися уваги для себе Шарль Мішель, який координував від Європи підготовку Саміту, порадив усім разом, а отже й тягнути на налигачі також Зеленського (як колись до Асоціації тягнули Януковича). Тож, усі учасники висловлювали невдоволення нинішнім станом речей, але опускатися до шантажу й інфантильного відкидання важливих інструментів партнерства дозволив собі лише Зеленський. До речі, в Декларації, яку він усе ж підписав, є багато зобов’язань якраз нас, країн кандидатів і лише у прив’язці до них ідуть прохання та вимоги. Тому усі ці «каких вам ещё реформ не хватает!» — це вже вища міра примітивізму

А тепер про повний провал у двосторонці. Опа та МЗС хотіли записати в актив під час перебування в Батумі ще й двосторонні зустрічі з двома главами держав. Бо в тристоронньому форматі вони з ним практично не спілкувалися, лише сухий протокол. І тут прозвучав гучний і принизливий пендель. Президентка Грузії від спілкування із Зеленським навідріз відмовилася. Найперше, він уже давно токсична істота й розмови з ним не додають авторитету. Але, на що сподівалися ці єрмаки й кулеби, коли засуджена за численні злочини в Грузії особа не лише відновлена при Зеленському в українському громадянстві (попри протести з Тбілісі), але й знову введена в систему влади в безпосередній президентській ветикалі? Саакашвілі колись уже напартачив Порошенкові. Але тоді його активно підтримували із США та ЄС, тому скандалу й демаршу не було. Але зараз знову на ті самі граблі, коли цьому поверненню та возвеличенню неадеквата й нікчеми аплодували тільки в Москві? Ні, у таких ситуаціях спілкування недоречне.

Ще одна причина відмови — ганебні ляпи ОПИ з «кордоном Абхазії». Про це згадав вище. Але було й ще одне, про що в Україні вже призабули, а в Грузії пам’ятають. Восени 2019 року Зеленського за вуха тягнули на Ювілейний Саміт НАТО, а він відбивався й кричав, що ніяке ПДЧ нам не потрібно, це все не на часі. Щоб остаточно не втратити пацієнта, в НАТО попросили грузинську лідерку Саломе Зурабішвілі, яка саме напередодні саміту мала відвідати Київ із державним візитом на особисте запрошення Зеленського, вплинути на цього стрьомного мальчіка. То він, бажаючи вислужитися перед Пуйлом і доказати йому, що до НАТО не піде, як колись Янукович до Асоціації, відмовився прийняти президентку дружньої нам країни буквально за день-два до початку зірвавши візит. А такого вже не прощають ніколи. Тим більше якійсь гидотній зеленій путніській підстилці.

Але це ще не вся міра ганьби. Після того все ж відбулася зустріч Зеленського із президенткою Молдови Майєю Санду. Краще б її (зустрічі) не було… Ми вже іронізували з того фото, де з одного боку сидить сама Майя, а напроти купа мужланів із потупленими поглядами. А делегація молдовської президентки прогулюється біля виходу, демонструючи нікчемність даної події. Як я вже писав раніше, Майя Санду ще перед виїздом до Батумі пообіцяла влаштувати холодний душ Зеленському за викрадення людини з Молдови та політичну підставу проти неї й на користь рашистського Додона.

І зробила. Більш демонстративної й показної «жіночої» помсти й уявити неможливо. Зайшла, коли компанія Зеленського вже повсідалася, швидко оминула їх, демонструючи, що не бажає рукопотискань та інших демонстрацій дружби й приязні, пройшла до крісла напроти. Дорогою кинула портфель своїй помічниці, супроводжуючих залишила при вході. Ще стоячи, кинула Зеленському жорстко: «Де Чаус?» Проігнорувала Єрмака, який щось спробував відповісти. Звернулася до Кулеби з питанням: «Ти міністр, чи ти ганчірка?» А далі відчеканила барабанним дробом усі претензії до Зеленського за підтримку рашистських військ в окупованому Придністров’ї, за енергопостачання проросійського анклаву про Єрмака та Красносєльського (президент так званої ПМР), про втручання наших спецслужб у вибори в Молдові на користь Додона, про підставу й усі втечі Зеленського від відповідей, про саме терористичне викрадення Чауса з Кишинева, врешті-решт. Наприкінці добавила: «Ми знаєм, що він у вас. Це знає Лондон, це знає Вашингтон»…. «Я прийшла сюди, тому що поважаю Україну і її народ. І я буду робити все, щоб зберегти цю взаємну повагу, але з вами мати справу не бажаю. Всі питання — офіційно, під документи й протокол. І так будет до вирішення всіх питань». Цю інформацію розповсюдили члени молдовської делегації, які стояли увесь час при вході, очікуючи, коли їхня президентка завершить, встане і вийде. Ага, говорила вона ще й демонстративно не знімаючи маску. Ще хвилин 10 щось пробував бекати Зеленський та його свита. Кажуть, що виглядало все це ганебно й невнятно. Потім Майя встала й, не прощаючись, пішла…

Отака історія, отака ганьба. І як же я ненавиджу все оте бидло, яке нас до цього довело…

Зовсім наостанок, у ЄС і НАТО шукають механізми відокремити Грузію й Молдову в євоінтеграційному та євроатлантичному форматі від України. Раніше це було абсолютно неможливо. Після Ювілейного саміту стало реалістичним, а зараз нас із такою владою вже остаточно готові списати, як непридатних для цивілізаційного розвитку. А хіба не так при незмінній соціології та підтримці зеленого бидла насєлєнієм, яку на Заході уважно моніторять?